21 березня  2017 року виповнилось 128 років від дня народження Олександра Корнієвського.

Кобзар - віртуоз, творець сучасної бандури, неперевершений майстер музичних інструментів був справжнім, нескореним козаком. Він ніс правду людям про головорізів, які захопили владу після лютневої революції 1917 року. З 1937 року по 1961 рік загартовувався по сибірах. У 1917 році вчив грі на кобзі Василя Ємця, а з 1980 року до кінця свого життя - Василя Нечепу.

21 березня 2017 року у Корюківці пройшов мистецький захід, присвячений цьому геніальному українцю.
Учень Олександра Корнієвського Василь Нечепа.

ПРО КОРЮКІВСЬКОГО СТРАДІВАРІ

Однією з традиційних і обов’язкових березневих події для Народного артиста України, Лауреата Національної премії імені Т.Г. Шевченка, співака, кобзаря-лірника Василя Нечепи є вшанування пам’яті одного зі своїх попередників, вчителя, теж кобзаря-лірника Олександра Корнієвського. Хто він такий, чому його спадок є цінним для українського мистецтва? На ці та інші запитання я шукала відповіді під час поїздки разом з артистом до Корюківки – малої батьківщини геніального майстра і музиканта.

Народився Олександр Самійлович Корнієвський 21 березня 1889 року на Чернігівщині. Ріс, жив, творив, працював у Корюківці. Він виготовляв музичні інструменти з клена, явора, горіха,берези, тополі, верби, іншої деревини. Тобто ліс і дерева полісся, що росли поруч були тим матеріалом, з якого руки майстра створювали ліри, гітари, мандоліни, віолончелі, арфи, балалайки, цимбали тощо, а ще він виготовив 180 бандур. Корнієвський винайшов власну технологію підготовки матеріалу - від розпилювання колоди, замочування, висушування до зберігання деревини. Завдяки своїм винаходам і вдосконаленням він переробив старожитню кобзу на справді концертний музичний інструмент. Понад сто років тому забриніла в його руках перша виготовлена ним для кобзаря Терентія Пархоменка бандура. 1906 року майстер першим хроматизував бандуру і увійшов в історію як видатний конструктор народних музичних інструментів і виконавець-віртуоз.

Олександр Корнієвський впродовж 1917 - 1937 років розповідав людям про горе, яке прийшло в Україну після жовтневого перевороту. Закликав до боротьби. На нього писали безліч доносів його ж земляки. У 1937 році Корнієвського заарештували «за пропаганду бандури» і відправили до сибірських і далекосхідних таборів. Повернувшись додому через чверть століття 72-річною людиною, знову захопився своєю улюбленою справою, яку ніколи і ніде не полишав. Його сім’я у 1943 році разом з тисячами корюківців згоріла у вогні Другої світової війни, тому невтомна праця рятувала його тіло й душу.

«… У науці зоряні величини розпізнають у порівнянні невідомого із добре знаним. А митці-велети навіть однакового походження – з дитинства. Один з Надволжжя, той із Кремони, а хтось з українського села на Поліссі. …Місце, звідки його корені, - навіть достопам’ятне: і хата з криницею, і левада з пасікою, і тихострунна річка з оксамитовими берегами… До того ж, наш краянин відчув на собі знак великого італійця. Він згадував за сорокаліття до своєї кончини: «В мене була на лагодженні віолончель «Stradivarius» 1707 року (виготовлення); отож, я добре укмітував усі особливості цього шедевра…» - пише Микола Шудря у книжці «В рокотанні-риданні бандур» (2006р.).

Виготовлені майстром інструменти мали приємний звук, і були гарні на вигляд. Гриф і деку бандури Корнієвський оздоблював народним орнаментом, а її головку – різьбленими зображеннями Т.Г.Шевченка, М.В.Лисенка та інших діячів української культури. Музичні інструменти Олександра Самійловича, придатні для супроводу і сольного виконання, вони звучали в ансамблях, капелах і оркестрах. На бандурах Корнієвського грали кобзарі Терентій Пархоменко і Семен Власко, учні музичної школи імені М.В.Лисенка, артисти Першої української капели бандуристів, виконавець «Запорозького маршу» Євген Адамцевич, керівник кобзарської капели Українського радіо Андрій Бобир, чиї позивні щоранку звучали в ефірі, кобзар з Тарасової гори в Каневі Олексій Чуприна, самодіяльний бандурист Віктор Лісовод, з вуст котрого світ почув його пісню «Наливайте, браття» та ін.

Школа гри Олександра Корнієвського вражала і виконавців-професіоналів, і аматорів-бандуристів. Його репертуар складався з понад 200 творів: народні пісні і музичний супровід танців, славетні думи, навіть музика з опер «Наталка Полтавка» й «Запорожець за Дунаєм». Кобзар-лірник Василь Нечепа вчився у майстра-віртуоза його виконавській манері, грі «одбоєм». Сучасний зрячий кобзар перейняв теж у зрячого кобзаря життєстверджуючий український дух, волю, любов до людей і України. Василю Нечепі вдалося разом з Миколою Шудрею за допомогою Міжрегіональної Академії управління персоналом видати книжку про Олександра Самійловича Корнієвського «В рокотанні-риданні бандур». Це видання саме по собі є унікальним, як його герої і тематика. Іменем Корнієвського названа школа мистецтв у Корюківці.

Василь Нечепа, котрий зацікавився історією створення українських музичних інструментів, часто їздив до Корнієвського у Корюківку , зробив фільм про нього. Саме Корнієвський порадив Нечепі майстра, здатного зробити потрібний артисту унікальний музичний інструмент. У 1987 році знаний в Україні майстер музичних інструментів Микола Єщенко на замовлення Нечепи виготовив нову кобзу, яку за рік до своєї смерті бачив, тримав у руках і оцінив Олександр Корнієвський, і досі вона завжди разом з Нечепою. Микола Іванович Єщенко теж вважав Олександра Корнієвського своїм учителем.

2009 року до 120 річниці від дня народження О.С.Корнієвськго делегація чернігівського земляцтва у Києві відвідувала Корюківку, де на той час вже працював музей Олександра Самійловича. Пройшов концерт за участі Національної капели бандуристів України, з якою виступав народний артист України, лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка, учень і продовжувач справи геніального корюківця Василь Нечепа.

Цьогоріч вчергово у Корюківці урочисто звучала кобза Нечепи на могилі учителя, бо не вдалося організувати концерт для широкого загалу корюківців у концертній залі. Музею Корнієвського, як виявилося, вже немає. Нам вдалося ознайомитися лише з окремою експозицією в Історичному музеї. 21 березня, в день народження знаного корюківця там було, на жаль, не людно, точніше, ми зустріли лише працівників музею. Вони показали, що, дякувати Богу, збереглося в музеї від кобзаря-лірника, неперевершеного майстра музичних інструментів, їх геніального земляка.

Про те, що не любили у Корюківці кобзарів у двадцяті, тридцяті роки минулого століття, як нищили їх фізично Василь Нечепа дізнався від самого О.С. Корнієвського і був здивований, що не люблять їх і сьогодні, за часів вже незалежної України. Хоча у містечку говорять українською, на фарбованих у кольори Національного прапора паркані можна прочитати навіть рядки поезій Василя Симоненка та інше патріотичне віршування. Відчувається, що нині там за політичні переконання ніхто не переслідується, бо чути перемовини й оцінку діям політиків різного рівня. Отже люди не бояться висловлювати свої думки.

Але то, можна сказати, - дорожні спостереження і роздуми, а реальність дещо інша – того ж дня справжній концерт Василя Нечепи, присвячений уродженцю чернігівської землі, носію української культури Олександру Самійловичу Конієвському пройшов у сусідньому районі. Артист поклав квіти на могили Корнієвських і поїхав до Семенівки, де пройшли три благодійні концерти, присвячені маестро.

Земляки з Києва та інших міст України, історики і дослідники приїжджатимуть до Корюківки, аби ще і ще раз згадати факти історії, торкнутися землі, яка була щедрою і народила нам генія української культури.

Ольга Лугова, член Чернігівського земляцтва у Києві.

На знімках: Біля експозиції історичного музею, присвяченій О.С.Корнієвському; Василь Нечепа виконує улюблену пісню Олександра Самійловича на його могилі; Пам’ятник жертвам трагедії Корюківки 1943 року.

Знімки автора і Василя Нечепи.