Сюжет Телеканал Новый Чернигов

 

За 50 років концертної діяльності Василь Нечепа виступав на різноманітних майданчиках: від палаців – до кількаметрових помостів просто неба. На його творчості виросло кілька поколінь. Здавалося б, десятки років на сцені мали б змінити ставлення до концертування як такого, що вплинуло б і на якість виступів. Але і сучасні глядачі, особливо котрі вперше потрапляють на концерт суто української музики, чують живий спів, унікальний інструментальний супровід, виконувані з майстерністю найвищого ґатунку. Що або хто змушує артиста десятиліттями так напружено працювати? З таким запитанням ми звернулися до народного артиста України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Василя Нечепи.

-Оце розворушив свій домашній архів із тисячами газет, журналів, фото та відео. Бачу п’ятидесятитирічне кіно. У дитинстві та юності було ще десять років концертування у Носівці. Я там співав у районній агітбригаді. Мій учитель Олександр Степанович Сопіга (1892 - 1971) впродовж 10-ти років учив грі на скрипці та співу. 50 років тому я приїхав до Чернігова дорослим парубком, добре підготовленим як скрипаль та співак.

Тут ніякої таємниці та героїзму немає. Моє концертне життя – це покликання. Вважаю, що саме для цього мати мене привела у цей світ. До останніх днів життя виконуватиму свою концертну роботу. Настанова моїх вчителів - зберігати та примножувати величну культуру наших попередників. 

-Ви постійно шукаєте нові твори, змінюєте форми виступів тощо. Що є джерелом натхнення всі ці роки?

-Нічого нового я не винайшов. Просто все життя збільшується репертуар. Пісню «Діброва зелена» я співаю 50 років. До Дня Незалежності України цього року композитор Іван Зажитько написав пісню «Конотоп» на слова Дмитра Павличка. У співпраці з композиторами Олександром Білашем, Анатолієм Пашкевичем та Іваном Зажитьком народилось багато пісень, які співаю зараз. Натхненно виконую настанови своїх учителів. Вони уже всі у кращих світах. На кожній репетиції і кожному концерті я виконую їхні настанови. У співпраці з режисером Леонідом Отрюхом створив сім моновистав, всього маю дев’ять різних програм. Зараз працюю з програмою «Не пора москалеві служить». Провів 160 концертів. З програмою «Уклін тобі, Тарасе» провів 200 концертів до дня народження Тараса Шевченка.

Співпрацюю з Національною капелою бандуристів, Національним оркестром народних інструментів, капелою бандуристів імені Остапа Вересая та духовим оркестром Чернігівського обласного філармонійного центру. Концерти та програми з цими колективами можна знайти у мережі Інтернет. 

-Чому саме кобза і ліра супроводжують Ваш спів?

-Музичні інструменти кобза та ліра - це вже робота третього мого вчителя, Олександра Корнієвського (1889 - 1988). Цей Богом посланий нам маестро пройшов тортури сталінських таборів і повернувся до Корюківки. Корнієвський перейняв спосіб гри у Терентія Пархоменка (1872 - 1911) і передав мені. У 1911 році Терентія Пархоменка жандарми прибили в Умані за пісні неугодні. Цього року виповнюється 145 років від дня народження кобзаря. Інформацію та відео про вчителя я розмістив в мережі Інтернет.

-Чи є зацікавленість глядацької аудиторії вирішальною при виборі репертуару, адже багато співаків орієнтуються саме на так званий «попит» на мистецтво?

-Я ніколи не співав про вождів, бо змалечку від Олександра Сопіги знаю, хто вони такі. Ніколи не співав шлягерів. Леонід Пашин (1925 - 2004) заборонив мені співати естраду. Співаю класику, маю репертуар, написаний для мене або записаний мною. Під мої пісні не потанцюєш. Співочий репертуар примушує людей думати, наприклад, ким, за що закуті. Ви бачили, як люди, буває, стоячи слухають мої концерти.

-Що, на Вашу думку, є першовартісним на концерті?

-Мій славний вчитель, який у 1967 році поставив мене, 17-літнього, у хор «Десна» і впродовж понад 15-ти років вчив співу, наказав: "Ти не повинен співати краще когось, не повинен заглиблюватися у класичний та естрадний репертуар. Ти повинен наступного концерту співати краще попереднього, тоді весь світ об'їдеш". Для мене концерт як боксерський ринг для боксера – треба щоразу перемагати. Маю неперервний трудовий стаж. Під час навчання доводилось працювати манекенником та закрійником у ательє першого класу у Чернігові.

-Як розвивати взаємини з шанувальниками, а особливо з пересічними глядачами?

-Зацікавленість глядача відчуваю відразу як кобзар - лірник. Продовжую прадавню кобзарську традицію. Ніхто мені музику не замовляє і заборонити виконувати той або інший твір не може. Я людина вільна.

-На Вашу думку, хто з числа сучасних молодих виконавців зможе принаймні хоча б через 20 років співати так само сильно й професійно? Чи знаєте митців, здатних і через 50 років бути концертними марафонцями?

-В Україні є багато талановитих співаків та музикантів. Ми їх не бачимо і не чуємо. Про це можна довідатись в мережі Інтернет. У матеріалі "Василь Нечепа про мистецтво без солярки" зокрема.

Ще живі і здорові марафонці, мої побратими – народні артисти України Василь Зінкевич, Степан Гіга, Володимир Пірус... Назарія Яремчука 20 років немає. Немає і Анатолія Солов'яненка, і Дмитра Гнатюка, з якими я співав на концертах. У фондах радіо та телебачення є безліч високопрофесійних записів знаних митців. Коли переможемо, всіх і чутимемо.

-Чому саме українська музика, сучасних авторів у тому числі, становить основу Вашого репертуару?

-Краще українця ніхто українську музику не заспіває. Я несу у світ свою музику і свою культуру та історію. Ніхто за нас це робити не буде.

-Яка доля живих старовинних і сучасних музичних інструментів, струнних, зокрема?

-Українські народні інструменти кобза, ліра, гудок, кубинці, окарина,гуслі є основою струнної музики у всьому світовому просторі. Український «Страдиварі» з Корюківки Олександр Корнієвський створив сучасну бандуру на базі старосвітської чернігівської кобзи. Зараз бандура звучить на всіх континентах. Це наша непереможна зброя.

-Як часто співаєте на замовлення?

-Замовити пісню у залі мені не так просто, маю свій репертуар. Є, звичайно, пісні, які просять заспівати. Запрошення виступити з концертами постійно надходять до мене з усіх кінців світу. Дотримуючись прадавньої традиції, обряду кобзарювання знаю, що коли запрошують, завжди треба їхати, тому погоджуюсь і мандрую світом.

-Хто улюблений глядач?

-Улюблений глядач – українець, у будь-якій країні, де він живе. Але не має значення жителі яких країн мене слухають, адже музика зрозуміла всім. Мені дуже подобається жива аудиторія – від дитсадка до залів найпрестижніших оперних театрів. Немає різниці у якому залі співаю.

-Побажання майбутнім шанувальникам української музики?

-Завжди бажаю людям жити щасливо у дружбі, злагоді та любові. Дітям, якщо хочуть жити щасливими, бажаю любити та берегти свою землю. Старшим бажаю душевного спокою та перемог. Ми швидше переможемо у війні, якщо пам’ятатимемо, у якій країні народилися, забудемо, до яких партій належали та належимо, до якої церкви ходимо. Треба покаятися та припинити допомагати злодіям та злодійкам матір катувати.

Записала Ольга Лугова