Фоторепортаж Віктора Кошмала
-----

Перший сольний концерт вокалістки Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм Марини Коваленко, який відбувся 20 вересня 2017 року, приніс їй бажаний успіх і визнання. Серед чисельної публіки, що заповнила залу, були особливі гості – батьки Марини, а також її чоловіка, який є і другом, і колегою і щастям її життя – Олександра Коваленка, артиста балету філармонійного центру. Концерт носив назву «Спокуса» - і Марина знала, про що співає. У свої тридцять вона встигла отримати музичну освіту, викладати у сільській музичній школі, а потім ризикнути – і погодитися на пропозицію попрацювати співачкою у філармонійному центрі.

І це був правильний вибір. Тепер вона вже лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів. Тут вона зустріла своє кохання, знайшла чудових друзів і улюблену роботу, яка дає натхнення і бажання досягати нових вершин. Серед них – і перший сольний концерт, у якому молода співачка продемонструвала свій акторський талант, вокальну майстерність, а також і себе як автора текстів пісень і віршів. Оригінальні костюми; різноманітна палітра жіночих образів: від задумливої ліричної героїні чи жартівливої кокетки - до витонченої леді; дружня команда колег-артистів, що відпрацювали з повною віддачею; високопрофесійна творча робота режисера і автора ідеї концерту Юрія Кравчука підкорили глядача.

Кого ж прагне спокусити Марина Коваленко? Хто або що спокушає її саму? Після концерту співачка відповіла на ці та інші запитання. Розповіла і про свою неймовірну, казкову історію життя. І поділилася головним секретом успіху: ніколи не піддаватися страху і ніколи-ніколи не здаватися.

-Насамперед хочу привітати вас з таким досягненням, яким для кожного співака є сольний концерт. Як ви дійшли до цього у своїй творчій кар’єрі?

-Знаєте, так багато відчуттів у душі, які прагнули виходу. Я пишу вірші - про кохання, на філософські теми, про спокусу. У цьому концерті були різні пісні, я хотіла показати жінку з різних сторін. Жінка може бути спокусливою, ніжною, відвертою, або ж хоче від всіх взагалі втекти. І звучала моя авторська пісня «Одинокая», аранжувальник Володимир Попов. Це одна з моїх перших пісень, вона про кохання. І вірші, які звучали перед виходом, написані мною. Наприклад, оці рядки: «Я до тебе звертаюсь, мій милий, нащо крила мені подарив? Обіцянки звучали так щиро, та літати ти й сам не умів».

- Ви пишете вірші з огляду тільки на особисті переживання, чи може щось додумуєте?

-Буває таке, що можу написати вірш за півгодини. Воно само йде, а я пишу. І радію, що комусь моя творчість потрібна. Є у мене вірші ніби з майбутнього, якою бачу себе там. Не знаю, звідки це. Перший свій вірш-байку я написала у сьомому класі. Вчителька не повірила і сказала: «Батькам твоїм п’ять». А я кажу: «Це я! Сама!»

-А коли ви почали співати?

-Перший виступ у 5 років в Євпаторії. Пісня «Дєвочка Юлечка», під баян. Ми там відпочивали, і я вийшла на велику сцену, було багато глядачів.

-І ви тоді відчули цю енергетику сцени – і можливо тоді доля і вирішилася!

-Так. Це моя мрія і моє життя!

-А чи є у вас така тема у творчості, коли жінка хоче втекти від самої себе, від думок, що мучать її?

-Я вважаю, що більшість жінок втікають від себе. Втікають від різних ситуацій, втікають і від кохання. Я думаю, це через неприйняття себе. У мене був період, коли я не приймала себе такою, яка я є.

-Як ви подолали це?

-У мене з’явився чоловік, який сказав: «Ти – найкраща! І ніколи в житті не здавайся!» Він дав мені віру в себе. І батьки мене завжди підтримують. А ще я захоплююся психологією, цікавлюся, як можна долати свої страхи. Але на цьому концерті страх був тільки на перших двох піснях, а потім я як риба у воді. Коли я спустилася у зал до глядачів, мені дуже сподобалася аура. І далі все йшло на піднесенні - кожну пісню я співала із задоволенням і вже цілком віддавалася і проживала її. При тому, що чоловік був поруч, він мені на кожну пісню говорив: «Все нормально. Все добре».

-А як ви познайомились? Яка історія вашого кохання?

-Познайомилися на концерті. Я щойно прийшла на роботу у філармонію, і ми поїхали у село Займище. А там сцена велика-велика, і він такий із шаблею, здоровою-здоровою! І так він мені сподобався! Оце чоловік! Але я боялася до нього підійти. А він мене взяв за руку, коли я мала виходити на сцену, і сказав: «Все вийде, не бійся». Мабуть мої очі щось казали, і тоді ми вперше поглядами зустрілись…

-І скільки років ви разом?

-Уже п’ять. У нас є Міша, наше натхнення, йому три. Сподіваємося не зупинятися, скільки Бог ще дасть.

-У нього вже проявляються здібності до якихось мистецтв? Адже він народився у такій творчій родині!

-Танцює. І з муляжем мікрофона бігає й співає. Таки щось з нього буде!

-А на кого він більше схожий?

-Вилитий тато, копія! Хоча характер, мабуть, мій. Я іноді дуже вперта. Саша каже мені, що не варто так напролом, треба більше жіночого додати.

-Але ваш концерт був присвячений жіночим образам. То де і як ви їх у собі знаходите?

- У кожної жінки свої таємниці. Багато є всередині того, про що ми навіть і не здогадуємось. Всі пісні підбиралися під настрій, під моє відчуття. У мене дуже гарний режисер Юрій Федорович Кравчук. Він зробив свою роботу на 200%. Багато було поставлено гарних номерів, величезна подяка балету на чолі з Віктором Войніковим. Команда у нас найкраща! У концерті брали участь заслужені артисти України Володимир Гришин і Сергій Сулімовський, лауреати міжнародних та всеукраїнських конкурсів В’ячеслав Мацвійко, Богдан Тонкошкурий, В‘ячеслав Петрик, заслужений працівник культури України Світлана Пилипенко, артист Костянтин Слободенюк, а також Дмитро Обєдніков, Лауреат Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів театр танцю "Екватор" і ще саксофоністка Катя Лисиця.

-Обєдніков такі родзинки у концерт пододавав! То він у костюмі балерини, то у спортивному тріко співає і такий танець видає – у стилі, здається, крамп! Було дуже дотепно і весело.

-Так, усі дуже старалися, і все вийшло чудово! І ніхто не побоявся експериментувати, не заперечував проти несподіваних ідей.

-Це від атмосфери залежить у колективі. Помітно, що вона у вас дуже тепла, дружня. І на сцені ви всі працюєте із задоволенням, і глядачі відчувають це. А от цікаво, хто ваші кумири-співаки?

-Ті, які роблять свою справу з душею. Дуже подобається Лара Фабіан, як вона веде голос, як вона ним керує. Я виконувала її пісню, по-своєму, звичайно, як відчувала. Ще мені дуже подобаються Злата Огнєвич, Тіна Кароль. Є у кого повчитися майстерності. Мадонна подобається – епатажем, креативністю, сміливістю. У мене є кумири, але я ніколи нікого не копіювала, завжди була сама собою.

-Що б ви порадили артистам або тим, хто мріє про сцену?

- Звичайно, треба багато працювати, шукати себе, свій репертуар. Не кожна пісня підходить, але треба знаходити своє. І бути самим собою, не зраджувати собі. Але головне: ніколи не давайте страху перебороти себе. Ніколи! Щоб себе розкрити – страху сказати ні, не дати згубити свою мрію. Я сама собі казала, коли виходила на сцену, що страх може все перекреслити. А я не можу підвести команду, глядачів. І все пройшло гарно. І глядачам сподобалось. І батькам, вони були в залі, і мої, і Сашині. Я загорілася після цього концерту! Хочеться написати українських пісень, зробити багато для України, піднімати її, допомагати становленню.

-Це було чудово!

-Я дуже люблю свою роботу, життя, сина, сім’ю, людей. Не бійтеся мріяти, кохати і дорожіть кожним днем!..

Спілкувалася Віра Лобановська