З МАНДРІВНОГО ЩОДЕННИКА ВАСИЛЯ НЕЧЕПИ (1.03.2018-1.04.2018)

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, народний артист України кобзар-лірник Василь Нечепа віднедавна додав до своїх титулів ще один, яким надзвичайно пишається. «У день народження Тараса Шевченка громада села Шевченкове обрала мене «Почесним жителем села». Це для мене ніби ще одна Шевченківська премія», - поділився співак по завершенні цьогорічної відпустки, яку традиційно провів у кобзарських мандрах. Отже, свій вільний час, з 1 березня по 1 квітня 2018 року, він присвятив творчій мандрівці Україною. Про особливості цієї подорожі, враження, висновки і роздуми дізнаємося з його подорожнього щоденника.

«Цьогорічну відпустку (1 березня - 1 квітня) я проводжу в Україні. Розпочав музичний концертний марафон «Дума про Україну» – це буде 80 сольних концертів. Програми «Уклін тобі, Тарасе!», «Не пора москалеві служить» та «Дума про Пашкевича» уклалися в цю оновлену концертну програму «Дума про Україну».

З трьома Василями пройдуть ці кобзарські мандри Україною та за її межами: з Василем Стусом, Василем Симоненком та Василем Сліпаком – поруч з Тарасом Шевченком, Іваном Франком та Анатолієм Пашкевичем. Загалом цей рік надзвичайно багатий на ювілеї: 80 років від дня народження Василя Стуса та Анатолія Пашкевича, 250 років Гайдамаччині, 215-та річниця від дня народження Остапа Вересая, 140 років від дня народження лірника Аврама Гребеня, 130 років від дня народження Нестора Махна. А також 99 років битви з денікінцями під Уманню. Тоді Петлюра домовився з Денікіним, щоб неслухняного Махна провчити, і відвів своє військо далеко у степи. А вийшло все навпаки.

Отже, про мандри і про особливі враження. Так уже повелося, що люди у свій вільний час намагаються кудись їхати. В Україні війна, а у війні відпусток та вихідних не буває. Не буває і миру. Або перемога, або смерть. Як козак «Музичного батальйону», я з подарунками, знаменом музичного батальйону попрямував з концертами до військових частин АТО. Там наші бійці готуються до подальших військових звитяжних перемог. Можу запевнити – це вже зовсім інше військо. Я співав для них біля окопів, а тепер під час їхнього відпочинку. Це військо перемогти неможливо. У нас військо народне. З того боку вже кричать «Слава Україні!» Отже наближаються переможні знакові події.

А розпочалася творча подорож з міста Ямпіль Вінницької області – від молдовського кордону. Там живуть славні Подоляни, і там видобувають каміння для пам’ятників – на тисячі років. Саме із Ямполя ми возили матеріал для скульптурного пленеру «Будем бити в тулумбас - хай весь світ почує нас!» Такий пленер, за наказом Президента Віктора Ющенка, було організовано для Батурина у 2008 році. А минулого року – погром, багато робіт розбили. Біля палацу Розумовського лежать під тином у грязюці. Звернувся до суду. У Батурині нова влада. «Од молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить...» - писав Тарас Шевченко. Щось сумний заспів.

Шевченківські дні на Поділлі ми проводили славно. Подоляни шанують Батька Тараса. В області, як і в усьому світі, проведено безліч заходів, присвячених дню народження Тараса Шевченка. Мої кобзарські мандри були заплановані до села Шевченкового, де народився Кобзар. Там, у день народження Тараса Шевченка, громада обрала мене «Почесним жителем села». Це для мене ніби ще одна Шевченківська премія.

Школам Крижопільського району подарував фронтовий «Кобзар» Тараса Шевченка та записи концертів, присвячених Тарасу Шевченку, Івану Франку, Анатолію Пашкевичу.

Такі бойові комплекти також дарував після концертів у Чечельницькому, Томашпільському, Тульчинському, Гайсинському районах та бойовим частинам нашого війська в Одеській області.

9 березня, у день народження Тараса Шевченка, заспівав у музеї Василя Стуса у селі Рахнівка Гайсинського району. Я давно туди збирався. Цього року 80-та річниця від дня народження Василя Стуса. Він дожив до віку Тараса Шевченка, і коли його ще раз ув’язнили, сидіти відмовився. Оголосив суху голодівку і на сьомий день помер. Це не нинішні голодувальники, які у штани не влазять.

Василь Стус – ровесник Анатолія Пашкевича. Тож проводжу 80 концертів, присвячених ювілярам. 200 концертів «Уклін тобі, Тарасе» та 160 концертів «Не пора москалеві служить», присвячених Іванові Франку, я проводив із двома Василями – Стусом і Симоненком. Тепер до них доєднався і Василь Сліпак. Цей неперевершений оперний співак, соліст Паризької опери, у 42 роки віддав своє життя за Україну в окопах АТО.

До Шевченкового села я поспішав через Умань. Там, 10 березня, заспівав на сцені, на якій у день 50-річчя пам’яті Тараса Шевченка у 1911 році жандарми жорстоко побили Терентія Пархоменка.

Знову співав у дивовижному Уманському дендропарку. Наш старший побратим Іван Семенович Косенко, директор парку, порадував своїми новими директорськими завоюваннями. Там ми і готували подарунок для спеціалізованої школи, що у селі Шевченкове. Велика подяка за подаровані сади для школи. «Прийшла весна - пора садить» - писав письменник Микола Сом.

Пригадалося, як познайомився з поетом Миколою Негодою (9 січня 1928 - 11 вересня 2008). Це було у 1977 році у Черкаському театрі. Тоді я переміг у зональній союзній співочій естафеті з його піснею «Діброво зелена», яку співаю вже 50 років. Після того знайомства ми об’їхали з концертами усю Черкаську область. Я з великою вдячністю проводжу безліч концертів з його піснями. Тоді ми приїхали і до села Шевченкового. Я, не перевдягаючись, виспівував за кермом та віз наші концерти до міст і сіл. Співали по кілька концертів на день. Зберігся пожовклий щоденник. У селі Шевченковому, у перший мій приїзд, я побачив багато хворих дітей. Ці нещасні дітки ходили селом, там був будинок для них. Це така була союзна програма. Тобто у священних селах, куди люди з усього світу їдуть, збирали для показу таких дітей. (Такий будинок є і на Чернігівщині. Із співочого поля Григорія Верьовки одразу потрапите у такий будинок у селі Березне.) Тоді ми сотні підписів збирали від жителів Черкащини про заміну будинку для хворих дітей на школу для обдарованих. Микола Негода та інші черкащани возили ці листи і до царства сусіднього, і до високих українських кабінетів. Тисячі підписів зібрали паралельно із клопотанням про заборону будівництва атомної станції у Чигирині.

І у 1994 році ми приїхали вже до школи обдарованих дітей у селі Шевченковому. Здається мені, що подібної школи в Україні нема. Це якийсь храм, наповнений ангелятами. Директор школи Ліна Денисівна Терещенко – мама-берегиня, разом з педагогічним колективом. Я, ніби дідусь, у якого 186 онучат. У день, коли концерту не співаю, «Добрий день!» промовлю не менше 186 разів! Ще 50 разів учителям. Вражає чистота та зразковий порядок. На трьох поверхах спального корпусу живуть оці діти. Я завжди зупиняюсь у кімнаті поруч з музичними класами. До обіду тут така тишина, що здається – школа пуста. Ідуть уроки. Після обіду це справжня консерваторія – ангельські співи лунають до 22-ї години. Далі знову тиша. Вражають дівчатка з перших класів. Які вони нарядні, у вишиванках, ідуть до навчального корпусу через шкільний перехід. Зачіски з бантиками. Тут батьків нема, доглядають вихователі. Дуже смачні страви готують шкільні кухарі. Тут вчаться обдаровані діти, які вступають за конкурсом з усієї України. З якимось сумом завжди прощаюся з цими онучатами. Я їм вожу найновішу літературу, вже відкрили «Кобзарську світлицю». Подарував меморіальну дошку Тараса Шевченка. Подарував сади цього року. Треба цю школу матеріально підтримувати. Озвіться, меценати! Ми намітили ще ряд цікавих заходів.

Завершилися весняні кобзарські мандри концертом у школі села Моринці. Там відкрили «Кобзарську світлицю» у 2014 році, коли я відспівав 200-й концерт «Уклін тобі, Тарасе!»

Мандрую із знаменом «Музичного батальйону». Маршируємо зі школярами та військовими непереможного Українського народного війська. Ми йдемо! В Україні весна. Весна - Ренесанс у всьому світі. На наше покоління випала велика місія – збудувати заможну та непереможну Україну. Лишилось українцям тільки за руки взятись, забувши про свої гріхи та місце народження».

Нинішня мандрівка для Василя Нечепи була знаковою: оптимістичні враження від зустрічей з мужніми воїнами ЗСУ, талановитою українською молоддю, відданими Батьківщині невтомними трудівниками, а також особливе визнання його вкладу у відродження духовності й культури української нації. Відтепер він є Почесним громадянином села Шевченкове, де шанують і бережуть пам’ять про Великого Кобзаря і де свою важливу духовну місію виконує державний історико-культурний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка».

Козак «Музичного батальйону» Василь Нечепа сповнений планами й ідеями про нові творчі подорожі і переконує: «Кобзарські мандри і далі будуть проходити бойовими шляхами по всій Україні. На фронті і в тилах непереможного Війська Українського. Містами козацьких, гайдамацьких і махновських звитяг.

Кобзарські мандри тривають.
Переможемо!
Впевнений».

За матеріалами мандрівного щоденника Василя Нечепи підготувала Віра Лобановська